Коли ти любиш ...
Коли любиш людину, ти любиш його будь-кого. Коли він злиться і лається в пробці. Коли напівмертвий від утоми приповзає з роботи. Коли він застуджений, з закладеним носом і запаленим горлом і відбивається від спроб укласти його в ліжко і напоїти гарячим молоком з медом. Коли він плаче в кіно. Коли він весь день самозабутньо наспівує якийсь безглуздий хіт, страшно при цьому фальшивлячи. Коли "сусіди-покидьки", "зеніт-чемпіон", "трафік неважливий", "даішник-урод" і "господи, знову понеділок". Коли він спізнюється, поспішає, смикається, дратується через дрібниці, жує на ходу, курить, сміється там, де зовсім не смішно, ятрить, хвалиться, дметься, не висипається, нудить, боїться йти до стоматолога, лізе з непотрібними порадами, розповідає вульгарні анекдоти , думає, що він завжди і в усьому прав ...
Ти любиш його від маківки до п'ят з обгорілими на сонці плечима, здерті колінами, триденною щетиною, запаленими від безсонної ночі очима, шрамом від апендициту ...
З усіма примхами, капризами, амбіціями, симпатіями-антипатіями, депресіями, страхами, слабкостями, хворобами, дурницями, розумності.
Дивне це почуття - любов ...
Ніби вона підсвічує кохану людину якимось неоновим нетутешнім світлом, в якому все здається нескінченно дорогим і рідним.